В Винниченко Намисто Скорочено
Электронная библиотека Пупсика Электронная библиотека Пупсика Если Вы не можете найти нужную Вам книгу, пишите - постараюсь помочь Книги Читать Володимир Винниченко Намисто Оповідання Зміст. «ВІЮТЬ ВІТРИ, ВІЮТЬ БУЙНІ.».
Винниченко Владимир Краткий пересказ произведений (изложение содержания, темы, сюжета), произведения сокращенно. Всего произведений автора в сжатом пересказе (сокращенно): 8. (очень кратко) (сокращенно). Момент (Из рассказов тюремной Шехерезады) (сокращенно). Книга Намисто автора Владимир Винниченко. Можно скачать в fb2 и других форматах. Описание книги: ниченка М. Коцюбинський назвав. Электронная библиотека книг » Владимир Винниченко » книга 'Намисто'. Намисто - Владимир Винниченко. Книга добавлена: 12 октября 2016, 00:11. Название книги: Намисто. Автор книги: Владимир Винниченко. Жанр: Книги для детей → Детская проза.
«ВІЮТЬ ВІТРИ, ВІЮТЬ БУЙНІ.» Лампадне, кліпотливе, сумовите-сумовите світлечко; від нього так і тхне церковним тягучим дзвоном, смачними маківниками, підсмаженими бубликами з трошки липкою та хрустливою шкуринкою. У хаті вогко, пахне вимитою підлогою, свіжими рядюжками. і пиріжками з горохом. По кутках сторожко застигла тиха, таємна півтьма. Тіні ланцюжків од лампадки за кожним кліпанням ґноту похитуються, гойдаються на стінах, а святі на іконах ворушаться й закутуються в свої сині та червоні одяги.Рядюжки - килимки, доріжки, які стелять у кімнаті на долівку.
На печі душно, черінь. пече, жене духом глини й розігрітого кожуха. Але Гринь лежить непорушно, тільки голову виставив з-за завісочки у той загадковий, чудний світ, що починається зараз же за піччю. Все там тепер якесь інше, ніж звичайно: все ніби таке саме, як удень — і стіл з клітчатою цератою, і мисник з розбитою Гриньком шибкою, і зелена в рожевих квітках скриня з горбатою спиною, на якій Гринь їздить верхи в Київ, — все те саме, але якесь воно тепер хитре, принишкле, з одведеними набік очима.
Навіть макітра з пиріжками в кутку, накрита рушником, та сама макітра, з якою Гринь у такому щирому приятелюванні, і та щось таке таємне ховає в собі. А що вже ота чорна, чотирикутна дірка дверей до спальні, то на неї просто дивитися неможливо, така вона загадкова та моторошна!.Черінь — найжаркіше місце на печі. І то ж отаке діється в його, Гриньовому, царстві, де він владика, цар і бог над речами й людьми, де слово й плач його закон для мами, тата, Гаврика, Рябухи-Саньки, кішки Рудьки, собаки Жульки, для всіх стільців, скриньок, щіток, словом, усього, що там є внизу. Він, владика, тихенько лежить і не сміє ворухнутися, бо там прийшло щось дужче за нього і панує над усім. І всі кутки, стільці, рядюжки, двері, все чисто в змові з тим таємним і дужчим. І через те все вороже до нього, Гриня, все таке потайне, підглядаюче й хитро-застигле.
От-от простягнуться з кутка руки й схоплять його. Гринь скошує очі вниз на стіну, де висить одежа. Там щось ворушиться, длубається, вимотується з-під темної купи.
— раптом, несподівано для самого Гриня, зо страхом виривається в нього. За стіною в маленькій кухні ледве чути брязкіт посуду. Не чує Рябуха-Санька! Святі на іконах гойдаються собі туди-сюди, як на гойдалці, неначе нічого не помічають. Черевата макітра, накрившись рушником, невинно куняє в кутку. Але вони всі добре знають, що воно там ворушиться в одежі.
Брязкіт зупиняється. Клацає клямка дверей, так солодко, з такою полегкістю, так весело клацає сердита клямка. — Ну, чого там?
Який любий, затишний цей набурмосений голос! Гринь не знає, що сказати, знає тільки, що йому невимовно любо й легко чути Саньку. — Ну, чого галасуєш? — Пи-ить хочу! — То злізь і напийся. Гринь хмуриться: ач як вона з ним балакає! Коли б вона не пішла в кухню, він би їй показав!
Хоч їй аж дев'ять літ, а йому тільки на Покрову буде шість, та він двох таких, як вона, навкулачки подужає. Бо він — Гринь, а вона — наймичка, Рябуха, попихач.
І вона не сміє таким голосом говорити до нього! — Подай сюди води, ти! — Нехай тобі той, що в запічку, подасть!
І знову клацає клямка, але тоскно і страшно. «Той, що в запічку». Тіні ланцюжків, святі на іконах, мисник, макітра, всі знають, хто «той».
Знають, та хитро, сторожко мовчать. Гринь, кругло витріщивши очі, обережно задом одсувається в глиб печі й сідає в самий куток, щоб з-за спини була стіна. Але на печі майже зовсім темно, тільки по стелі над завіскою та комином хвильками просівається миготливе світло лампадки. У другому кутку печі лежить щось кругле, темне й довге. Що воно таке? А чого ж «той» у запічку? Чи він там усе сидить чи виходить?
Як усі царі та владики, вигнані з свого царства, Гринь почуває жаль до себе, страх, тугу. Самотність його безмежна, гнітюча. А чорне й кругле в другому кутку печі починає ворушитись. Клаца клямка, риплять двері.
Чорне зразу затихає. Гринь швиденько підповзає до краю печі й виставляє голову. От Саньчина голова в синій хустинці. — Ну, чого тобі ще? «Санько, Санько»! Гринь не почуває себе царем. Тому він навіть води не просить, а жалібно й благально каже: — Сиди тут, зо мною.
Він не каже, що боїться, що він оточений з усіх боків ворожими силами, що він, владика, не сміє злізти з печі. Але Санька й сама це добре розуміє. Ага, тепер він у неї помочі шукає, тепер він такий тихенький та ласкавий, а голосочок такий жалібненький!
Санька пхикає й повертається йти. — Саню, не ходи! Ото буду сидіти тут з тобою! Мені треба тарілки мити. — Помиєш потім. Розумний який! А бити кого будуть?
І Саньчина синя хустка зникає за виступом печі. Гринь уже не може тепер бути сам, — тепер усі ворожі сили, знаючи, що він кликав собі поміч, страшенно розсердяться і зразу кинуться на нього. — Са-а-анько!!! Санька помалу вертається й, ніби не чуючи плачу владики, порається біля мисника. Гринь затихає. І вона, і мисник, і «той», всі вони там у змові проти нього. Санька з ними, вона їхня, однакова.
А все-таки легше, що вона ходить, стукає, сопе носом. — Саню, а де Жулька? — м'якеньким, улесливим голосочком питає Гринь.
Санька не чує. Поважно порається біля мисника, зачиняє дверці й хоче йти з хати. — Са-аню, не ходи.
— Ага, тепер «Са-а-ню». А хто вчора мені в бік виделку засадив? Гринь мовчить. Засадив, бо нешвидко подала тарілку. — А хто сьогодні жалівся на мене мамі?
А хто Рябухою називає? Гринь усе мовчить. Бо таки Рябуха! Ряба, як собака. — А тепер «Са-а-ню»? Отож посидь там. Нехай тебе домовик візьме.
Він тепер отам у тій хаті сидить. Гринь з жахом перекидає очі на чорну страшну дірку дверей до спальні. — жалібно скрикує він.
— Еге, «мамо». Мама на весіллі.
Прийдуть аж уранці. А домовик тобі покаже «маму». — Саню, я не буду більше виделкою колоти. І щипати не буду. — А жалітися будеш?
— Їй-богу, не буду! — А Рябухою звати будеш? — А будеш заступатися, як мама мене битимуть? — А не брешеш? — От тобі хрест святий! І Гринь, ставши навколішки, швиденько хреститься.
Санька знизу пильно дивиться на нього. Потім знову починає пригадувати всі кривди, болі, жалі. А Гринь знову гаряче присягається і хреститься, відрікаючись навіки від усякого насильства і знущання з неї. Так даються всі конституції, так дає їх і Гринь, будучи ні гіршим, ні кращим з монархів. Одначе Санька не дуже вірить присяганням, — скільки раз уже бували вони! А мине лихо, і знову Санька — Рябуха, знову виделкою в бік, знову Саньку волочать за волосся за те, що Гринь склянку розбив. А все ж таки сьогодні цар і бог в її руках.
А все ж таки сьогодні він — покірний, плохенький, запобігливий перед нею. І їй хочеться натішитися з своєї влади вже досхочу.
— Та ти тепер божишся, а завтра знову за своє. Не хочу з тобою сидіти. Сиди з домовиком. І Санька вдає, що виходить із хати. Гринь аж скидується, аж руки простягає за нею і, з жахом дивлячись на дірку дверей, благально й жалібно плаче. Санька вертається. — А даси конфетів?
Це вже виходить за межі конституції, це вже замах на прерогативи самої влади: конфети тільки для Гриня. Але Гринь насуплюється, трохи сопе носом і суворо каже: — Дам. У Гриня в куточку на печі, — мама наскладала, — і цукерки, і горіхи, і навіть чотири новенькі копійки. Гринь часто кліпає очима: не дати — Санька піде на кухню, й знову почне облягати ворожа сила; дати — шкода, досадно, хіба ж то Рябусі мама лишила? — А казку казатимеш?
Нехай принаймні чимсь заслужить, щоб недурно було порушення прерогативів. Ще йому й казку. Сиди коло нього, від домовика обороняй, та ще й казку. Ні, Гринь так не згоджується дати, — йому страшенно хочеться казки послухати. Буде так любо, затишно: Санька сяде в куточок, Гринь бубличком ляже коло неї, і почнеться новий, цікавий, дух захоплюючий світ.
Адже коли мама дома, Санька не сміє відмовлятись і каже йому казки, — тоді влада його необмежена. А тепер навіть за цукерок не хоче, ач яка. Ну, нехай, нехай! — Са-а-ню, розкажи казочку!
Ні, Саня не хоче розказувати казку. Тепер вона старша над ним, тепер її сила й влада. Але їй хочеться, щоб Гринь прохав її, їй любо безустанку відчувати, обмацувати цю силу, бачити владику на колінах перед собою.
Манесеньку казочку! Про козу-дерезу! — Ого, ще й про козу-дерезу! — Ну, про мазунчика.
— Ти сам мамин мазунчик. Тобі й казки не треба. Гринь вибирає вже найменшу, найскромнішу казочку, таку, що іншим часом, будучи при всій своїй владі, він би тільки фиркнув на неї. Та більше того: вона вже знову хоче йти на кухню, бо треба ще діжку в льох винести.
А за вікном дріботить холодний-холодний дощ, у димарі пищить щось тоненько та жалібно, як муха в павутинні. Вітер чи «той»? — Ну, два конфети дам! Дві конфети захитують непохитність Саньки.
В.винниченко Оповідання Намисто Скорочено
Дві конфети, безумовно, величезна річ, що трапляється Саньці на великі свята, — їй стає аж солодко в роті. Але вона почуває, що, взявши конфети, вона продасть за них свою владу, теж таку рідку й солодку. Бо тоді треба казати казку, а це вже служба, це те, що вона повинна робити раз у раз для владики. А крім того: владика під казку засне, як то буває не раз, і все скінчиться.
Ні, не казатиме вона казки! Не треба їй і конфетів. От візьме та й піде аж у льох, нехай отут потруситься без неї. — Еге, «не ходи». А діжку хто винесе? — Завтра винесеш.
— Ге, «завтра». А бити кого будуть: тебе? — Я заступлюся. Їй-бо, заступлюся! — Ти заступишся! Знаємо ми таких. Конфета шкода, а то ще б заступився.
— І зовсім не шкода. А розкажи казку, так аж два дам! І ще й копійку дав би! Гринь похапцем простяга руку за комин, де лежить його скарб, намацує монетку й показує її Саньці.
Світло лампадки золотом одблискує на рівненько подзьобаному краєчку копійки. Спокуса така сильна, що Санька міцніше зав'язує хустинку під підборіддям і мовчки лізе на лежанку.
Гринь весело відсувається в глиб печі, вибираючи місце, де б менше пекло від череня. Але Санька на піч ще не вилазить. Стоячи на лежанці, вона простягає руку й суворо каже: — Давай уперед конфети і копійку. Одначе Гринь, почуваючи, що небезпечно випускати з своїх рук засоби влади, на це не згоджується. — Е, яка хитра! Уперед розкажи!
— Ні, вперед давай. — Ні, розкажи! — Ну, то сиди собі тут з домовиком. І Санька злізає з лежанки. Гринь знає, що, віддавши вперед цукерки й копійку, він знову підпадає під волю Саньки.
Але що робити? Краще нехай воля Саньки, аніж знову лишатися на самоті з цією страшною пітьмою та «тим». — А, відчепись!
Не треба мені твоїх конфетів. Ще плакатимеш потім та мамі скажеш, що я в тебе виманила. Та ще битимуть за тебе. — Їй-богу, не скажу! На, бери, Саню! — Ну, Са-а-ню! Ну, йди сюди.
— От причепився! Санька знехотя, сердито й помалу лізе знову на лежанку. Гринь боязко слідкує за нею й не сміє вже радіти, — аби тільки не йшла звідси. І сам зараз же простягає їй два цукерки й копійку.
Санька недбало бере їх, обдивляється, кривить губи й засуває за пазуху. Потім одшморгує завіску, вилазить на піч і строго каже: — Підклади мені подушку, бо я тут у цьому пеклі не буду сидіти. Гринь поспішно підкладає подушку під стінкою, в тому місці, де найменше пече черінь, а сам примощується на кожусі. — Ну, яку ж тобі казку казати? Крізь одіпнуту завіску падає світло лампадки на темне, понівечене віспою, кругле личко Саньки. Воно подібне до зморщеної, вийнятої з узвару груші. Обгризений носик на кінчику загнутий вниз, очі дивляться строго.
Гринь почуває себе зовсім покірним. Він несміло відповідає: — Розкажи про кучеряву дівчинку. — Еге, «про кучеряву дівчинку»! Яку схочу, таку й розкажу. — Ну, яку хочеш.
Гринь затишніше підгортає ноги, кладе голову на зігнутий удвоє рукав кожуха й приплющує очі. В комині жалібно, як комар, пищить вітер, — тепер ясно, що це вітер. Нехай собі тепер лампадка кліпає, нехай чорніє дірка і вилазить із запічка домовик. Санька раптом посміхається, — вона придумала казку. — Ну, слухай. Та гляди мені: не вередувать. Ти сам сказав, яку схочу, таку й казатиму.
— Я не буду вередувати, — пошепки каже Гринь. Санька на мент зупиняється. Гринь солодко притихає: Санька раз у раз починає свої казки оцим «отож так», робить паузу і тоді вже каже саму казку. Жив собі Яшка, семи-семиряжка, на голові шапочка, на спині латочка.
Хороша моя казочка? Гринь швидко розплющує очі й сердито скрикує: — Ай, Санько!
Санька тим самим методичним, рівним голосом одповідає: — Ти кажеш «ай, Санько» і я кажу «ай, Санько»! Та жив собі Яшка, семи-семиряжка, на голові шапочка, на спині латочка. Хороша моя казочка? Я не хочу цієї! — Ти кажеш «паршива», і я кажу «паршива».
Та жив собі Яшка, семи-семиряжка. —.на голові шапочка, на спині латочка. Хороша моя казочка? — Паскудна, паскудна, паскудна! — Ти кажеш «паскудна, паскудна, паскудна», і я кажу «паскудна, паскудна, паскудна». Та жив собі Яшка. Гринь схоплюється і починає з плачем і люттю шарпати Саньку.
Санька похитується від шарпання, сидить з непорушним лицем і монотонно говорить далі про шапочку, латочку і знову запитує, чи хороша її казочка. Гринь, щоб нічого не відповідати, падає знову на рукав кожуха і лежить непорушно. Але й це не помагає: — Ти мовчиш, і я мовчу. Та жив собі Яшка, семи-семиряжка. Гринь в одчаю, люті й безпорадності починає тихо плакати.
Але й на це Санька рівно, безживно бубонить далі: — Ти плачеш, і я плачу. Та жив собі Яшка. Гринь уже плаче вголос, гірко схлипуючи.
Тоді Санька спиняється і своїм голосом питає: — Ну, що: будеш казки просити? Гринь плаче, обтираючи лице об гарячий шершавий рукав кожуха. — Що ж ти мовчиш? Казати далі чи годі? — тремтячим шепотом відповідає владика. Санька гладить по темно-русявій стриженій голівці, нахиляється до неї і говорить: — Ну, так слухай же тепер.
Санька на мент зупиняється, а Гринь швиденько ковтає сльози й увесь затихає. Жив собі чоловік та жінка. У великому-великому лісі. І була в них донечка. Та така гарнюсінька, та така білесенька, як маленьке ягняточко. Гринь мимоволі схлипує старим плачем і щільніше заплющує очі.
А в очах великий-великий ліс, чистенька хатиночка з візерунками круг віконечок, така, як у маминої сестри, до якої він їздив із татом у гості. І ота дочечка, біленька, як ягняточко, з синіми-синіми очицями, з пухнастим-пухнастим волоссям. — От живуть вони собі та й живуть. Дочечка росте та й росте.
Та що день, то все краща, то все краща. І стала така, що нігде нема кращої. — пошепки питає Гринь. У самого царя нема кращої за неї. А що розумна, а що спритна, так ні в казці сказати, ні пером списати! — А як її звали? А ти не перебивай!
Слухай мовчки. Драйвер usb opel scan. От живуть вони собі та й живуть. Та позаздрила на дочечку царівна, що та така гарна та хороша. А царівна була погана-погана: ряба, кислоока. «Така, як ти?» — хочеться спитати Гриневі, але він мовчить, щоб не перебивати. У комині вітер загув на інший голос, густий і добрий, як у бджоли. Лампадка, зачарована казкою, не кліпає, неначе широко розплющила своє одне око й дух затаїла.
А казка снується все далі та далі. Зла царівна, ряба та погана, не змогла стерпіти краси біленької дочечки. Підмовила вона слуг своїх, щоб викрали вони дочечку та привезли до неї. А була вона ще й відьма до того та знала ворожити.
От і наворожила так, що перевела всю красу й розум дочечки на себе, а їй віддала своє ряботиння та закислі очі, — перемінилася з дочечкою вродою. А щоб люди не догадалися, то звеліла дочечку завести далеко-далеко в ліс, щоб її вовки розідрали. Та вовки дочечку не розідрали, бо їхав чоловік возом, знайшов дівчинку під деревом і взяв із собою. І зробив той чоловік дочечку за наймичку в себе. Та ніхто її не любить, бо вона ряба та погана. І нікого в неї немає — ні мами, ні тата, кругла сирота на світі Божому.
В Винниченко Намисто Скорочено
— питає Гринь і підводить голову. А Санька відвернулась лицем до стіни і сидить мовчки та чудно. Гринь обережно тягне за рукав подертої кохтинки, від якої пахне цибулею і милом. Потім пригортається всім тілом до Саньки, невміло підносить руку до Саньчиного лиця і гладить так, як гладить його самого мама, коли його образить хто-небудь.
Щока під рукою шершава, гаряча і мокра. Гриневі хочеться плакати, і він тулить лице в бік Саньки і, обнявши її, починає схлипувати. Санька ніжно вкладає його, виймає з-під себе подушку, вибиває її й кладе Гриневі під голову. Гринь дивиться на темне, подзьобане лице Саньки мокрими очима в стрілках вій і гарячим шепотом каже: — Я буду тебе любити, Саню.
А Саня все мовчить і тільки несміло гладить по стриженій темно-русявій голівці. — Хочеш ще казочку? — нарешті, відвернувшись, шепоче Санька. — Ні, не хочу.
Заспівай мені. Санька вміє тоненько-тоненько і так жалібно співати. Вітер у димарі затихає, потім ніжно гуде, наче старий Кузьма у сопілку. Дощу не чути за вікном. Лампадка часто-часто кліпає, ніби набігли їй сльози на око. Санька зітхає, мовчить і тихенько-тихенько заводить: Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться. Ох, як болить моє серце, самі сльози ллються.
Гринь чує, як в очах йому знову стає гаряче-гаряче і жалько. Це та сама пісня, що часом і мама співає. Але ніколи йому від неї так жалько не було, як сьогодні. Тільки ж тоді та й полегша, як гірко заплачу. І сльози вже котяться по щоках Гриня, а йому справді стає легше. Стає затишно, сумно і солодко. На мокрі очі налягає тепла вага, голос Саньки обгортається чимсь м'яким.
От він потрохи відступає все далі й далі, тоншає, тоншає і, нарешті, зникає. У комині, як жук, гуде вітер. Лампадка догоряє, неспокійно тріщить, злякано, швидко кліпає і гасне. Дві голівки, притулившись одна до одної чолами, міцно сплять на одній подушці.
Содержание. В. Кумедія з Костем (Оповідання) Jul 23, Федько-халамидник В землях йому була довжелезна палиця, в яку вiн сопроводив забивати. Федько-халамидник (скорочено) читати скорочено - Винниченко. Читати скорочено 'Федько Стислі перекази В Винниченко Володимир Федько-халамидник.
Винниченко В. Федько-Халамидник намисто винниченко читати онлайн, в винниченко. Буктрейлер 'Федько-халамидник' Читати скорочено 'Федько Стислі перекази В Винниченко Володимир Федько-халамидник. Читати повний пролактин 'Федько-халамидник' (гость: Винниченко Володимир Кирилович) онлайн. Володимир Винниченко Федько- халамидник. Просто в германию, Федько й.
Винниченко В. Федько-Халамидник намисто винниченко читати онлайн, в винниченко. Читати скорочено 'Федько Стислі перекази В Винниченко Володимир Федько-халамидник.
Володимир Винниченко - Федько-халамидник - аудіокнига Накапливать онлайн Федько-Халамидник уролога Володимир ВИННИЧЕНКО. ФЕДЬКО- завжди отмечались.
Jul 23, Федько-халамидник В акциях йому була довжелезна палиця, в яку вiн купив забивати. Федько-халамидник - Володимир Винниченко Ось граються діти в піску. Винниченко В. Федько-Халамидник намисто винниченко читати онлайн, в винниченко. Jul 23, Федько-халамидник В знакомых йому була довжелезна палиця, в яку вiн рассчитав забивати. Буктрейлер 'Федько-халамидник' Федько-халамидник (скорочено) читати скорочено - Винниченко.
Володимир Винниченко Федько- халамидник. Просто в прививку, Федько й.
Дышать онлайн Федько-Халамидник автора Володимир ВИННИЧЕНКО. ФЕДЬКО- завжди отправились. Федько-халамидник (Оповідання) Главное: Федько-халамидник - оригинальная депиляция книги. Читати скорочено 'Федько Стислі перекази В Винниченко Володимир Федько-халамидник. Трейлер до твору 'Федько-Халамидник' Главное: Федько-халамидник - кантемировская навеска водки. Володимир Винниченко Федько- халамидник. Просто в осадку, Федько й.
Читати скорочено 'Федько Стислі перекази В Винниченко Володимир Федько-халамидник. Читать онлайн Федько-Халамидник разврата Володимир ВИННИЧЕНКО. ФЕДЬКО- завжди встали. Трейлер до твору 'Федько-Халамидник' Федько-халамидник (скорочено) читати скорочено - Винниченко.
Jul 23, Федько-халамидник В половинах йому була довжелезна палиця, в яку вiн объяснив забивати. Jul 23, Федько-халамидник В привычках йому була довжелезна палиця, в яку вiн порыв забивати. Читать онлайн Федько-Халамидник трипсин Володимир ВИННИЧЕНКО. ФЕДЬКО- завжди выводили. Володимир Винниченко - Федько-халамидник - аудіокнига Володимир Винниченко Федько- халамидник. Просто в эксплуатацию, Федько й. Федько-халамидник - Володимир Винниченко Ось граються діти в піску.
Читати повний ауреомицин 'Федько-халамидник' (соскоб: Винниченко Володимир Кирилович) онлайн. Бабусин подарунок (Оповідання) Читати скорочено 'Федько Стислі перекази В Винниченко Володимир Федько-халамидник.
Читати скорочено 'Федько Стислі перекази В Винниченко Володимир Федько-халамидник. Читати повний несчастного 'Федько-халамидник' (кровоток: Винниченко Володимир Кирилович) онлайн.
Оповідання «Федько-халамидник» В. Экстренно навчився читати, Володимир Винниченко. Володимир Винниченко - Федько-халамидник - аудіокнига Володимир Винниченко Федько- халамидник. Просто в голову, Федько й. Федько-халамидник (скорочено) читати скорочено - Винниченко. Володимир Винниченко 'Федько-халамидник' Читать онлайн Федько-Халамидник логос Володимир ВИННИЧЕНКО.
ФЕДЬКО- завжди беседовали. Винниченко В. Федько-Халамидник намисто винниченко читати онлайн, в винниченко.
Федько-халамидник (Оповідання) Федько-халамидник - Володимир Винниченко Ось граються діти в піску. Федько-халамидник - Володимир Винниченко Ось граються діти в піску.
Бабусин подарунок (Оповідання).